Російська музика: яка вона? Цезар Пуні та його «Коник-Горбоконик»

Град-столиця. Ескіз декорації до балету Цезаря Пуні «Коник-горбоконик»
Костянтин Коровін.

У занедбаному циклі про російській музиці залишилося багато прогалин. З них – один глобальний: нічого про балет. Але ж треба зрозуміти, чому «ми попереду планети всієї». Були, та ще і залишаємося.

Деякі, можливо, пам’ятають, російську музичну культуру «зробив» 19 століття. Світове мистецтво проходило чергові етапи свого розвитку (романтизм, неокласицизм, імпресіонізм, модернізм). Російське мистецтво, як значна і впливова частина західного, народилося, розвинулося і прогриміло фактично за одне століття.

Ще раз: це зовсім не означає, що до того не було нічого. Було народне мистецтво, були професійні жанри в церковній музиці, потихеньку розвивалася світська музика, але 19 століття – це просто вибух страшної сили. Він торкнувся всіх областей мистецтва і відбувся б і сам по собі. Але завжди треба з чогось починати, брати за зразок, ставити, експериментувати, виховувати школу. Так «згадаємо, як все починалося», тим більше що підійшов не самий круглий, але все ж ювілей.

Про італійському десанті в Росію я вже не раз писала. Артисти приїжджали цілими трупами. Композиторів запрошували спеціально, і не аби кого, імператорський двір прагнув отримати на службу людей з світовими іменами. Вже якщо нам потрібен свій, російський балет, то нехай нам допоможе в цьому людина, яка пише музику для театрів в Італії, Франції, Англії. Так в Росію приїхав чоловік, який писав музику для самих великих і знаменитих театрів у Європі: «Ла Скала» в Мілані, Паризької опери, Театру Її Величності в Лондоні.

Цезар Пуні, що народився в Генуї 31 травня 1802 року, помер у Санкт-Петербурзі 14 [26] січня 1870 року – один з тих італійців, хто вніс величезний внесок у російське мистецтво. Коли ще по телевізору щось людське іноді показували, можна було натрапити на святковий номер у якомусь концерті – що-небудь із «Есмеральди» або «дочка фараона». Ну та бог з ним, з телевізором, у Пуні щаслива доля: більшість його балетів досі ставляться по всьому світу, по всіх театрах, на всіх сценах.

Про життя Цезаря Пуні відомо небагато. Можливо, всі його прагнення і сподівання були пов’язані з роботою. Інше було б дивно: Пуні написав музику до 312 балетів (і це не рахуючи опер, мес і ін). Зараз хтось пісеньку з трьох акордів напише і відносить себе до «композиторів». Ну нехай потешатся люди, на те і епоха постмодерну. Але творців минулого інакше ніж титанами не назвеш.

У балетної музики – своя специфіка. Треба добре відчувати танець, всі можливі рухи і при цьому дотримуватися драматургічного задуму. Де «вихід» – знайомство з героями, де загальні, «народні» сцени, де зав’язка, кульмінація, розв’язка, де «простий» дивертисмент.

Але повернемося на секунду до тих цілей і завдань, які стояли тоді перед російською культурою. Перша російська опера була вже написана (і друга, і третя). Російська опера вже почала переможний хід по Європі. А ось балету «на російську тему і російські теми» ще не існувало. Цю задачу і виконав Цезар Пуні.

Треба сказати, що до того часу всім нам відома і улюблена казка «Коник-Горбоконик» вийшла вже без цензурних купюр. Тим не менш творці балету (сам Пуні та балетмейстер Артур Сен-Леон) в лібрето трохи змінили і героїв, і сюжет. В принципі – це була звичайна практика, і я не знаю, як до цього поставився сам Петро Єршов.

Сюжет, дійсно, був трохи перероблений: наприклад, замість Царя в балеті – Хан. Як писав відомий історик балету Бахрушин: «…сама ж казка була алегорією скасування кріпосного права. Цар-дівиця уособлювала бажану свободу, хан втілював у собі сили реакції, Іванушка символізував темний і простакуватий «добрий російський народ», і нарешті, Коник-Горбунок являв собою якогось світлого генія Росії».

Н. Некрасов так міцно пройшовся по цьому балету, що цитувати не беруся, щоб уникнути. Пройшлися по ньому і багато інших. І далі, вже в СРСР, балет із задоволенням ставили, але сварили: де власне, «ідея революційної боротьби?»

На жаль, мистецтво невіддільне від суспільства. Воно, може, й рада була б, але суспільство все одно нажене. Нажене, наздожене, де переверне все з ніг на голову, де правду-матку скаже, недооцінить або переоцінить – все, як звичайно. «Мистецтво для мистецтва» не виходить. Так сталося і з «Коником-Горбокоником»: успішний, але облаяний, а зараз – одна з перлин балетного репертуару.

Крім «ідейності» трохи дісталося музиці та танцям. Цезар Пуні широко використав відомі йому російські народні теми, а французький балетмейстер Сен-Леон і зовсім врешті-апофеозі балету зробив величезний дивертисмент з 22 танців народів, що населяють Російську імперію. Не обійшлося без анекдоту: наприклад, є номер під назвою «Уральський танець». Що це таке – ніхто не знає (на Уралі проживає багато народів), тим більше цього не міг знати парижанин. Але поставив, а італієць музику написав – чому ні?

Зате деякі характерні рухи російського танцю тут же стали надбанням усього суспільства Росії, а дуже скоро – Європи. А російські музичні інтонації увійшли точно так само в балетну сферу. Щось підслухане на вулицях, що «вилучене» з відомої вже музики. І навіть – Сіренький козлик. Так, саме в мазурці в останній сцені танцюють під «Жив-був у бабусі сіренький козлик».

(Що було раніше – Сіренький козлик або музика Пуні – я досі не знаю. Десь казали, що пісенька – і зовсім на мотив лендлера Моцарта, але хотілося б знайти той лендлер. Одним словом, не виключено, що всім відома пісенька прийшла з російського балету італійця Цезаря Пуні).

Охочі подивитися-послухати сцени з балету «Горбоконик» можуть знайти на Ютубі «Танець золотих рибок» або «Тріо Океану і Перлин», або «Танець ожилих фресок».

Пуні помер у Санкт-Петербурзі, там же і похований на католицькому кладовищі. А ось його син Андрій вже був хрещений і пропрацював все життя теж в театрі – віолончелістом. Ще цікавіше онуки Цезаря Пуні. Це, звичайно, не настільки дивовижний випадок, як з нащадками іншого російського італійця – Катерино Альбертовича Кавоса, чиї онуки-правнуки-прапрапра… отримали свою заслужену славу у всьому світі (від усіх Бенуа, до Зінаїди Серебрякової та англійської режисерові Пітеру Устинову). Тим не менш два онука Чезаро Пуньі, або Цезаря Пуні, стали знамениті. Про них коротко – в інший раз.

Загрузка...
Актуальные комментарии и обсуждения новостей