«Сусіди в пробках». Льотчик про свою BMW, про те, чому Іл-76 крутіше Boeing і навіщо безкорисливо допомагати чужим людям

25 січня 2015 о 19:19

Станіслав Шаршуков / AUTO.TUT.BY

У листопаді AUTO.TUT.BY писав про 84-річній бабусі на «ІЖ Комбі», яка одна виховує сина-інваліда. Ця історія не залишила байдужими багатьох, а льотчик комерційної авіації Ігор Шелудько залишив на форумі коментар з пропозицією за свій рахунок привести машину бабусі в порядок. В останній момент Олена Корніївна відмовилася від допомоги, а ми порахували справедливим розповісти про людину, який готовий був навіть купити їй інший автомобіль. Співрозмовник показав нам свій BMW 5-series, а також повідав про роботу пілота Іл-76, ледачих африканця і про те, чому потрібно допомагати людям.

«Природно, BMW повинна бути чорною, адже я теж дивлюся фільми»Наш герой говорить, що завжди любив досить великі німецькі машини. Раніше він їздив на Audi A6, потім на п’ятірці BMW 1998 року, яка і зробила його прихильником марки.

— Я завжди задавався питанням, чому люди люблять Apple, але зрозумів лише тоді, коли купив собі iPhone, забувши про витрачені гроші вже через годину. Те ж саме і з машиною: вже з першої поїздки на BMW я відчув, як вона ковтає і тримає дорогу, і у мене відразу розсипалися всі стереотипи.

Вирішивши змінити машину цим літом, Ігор навіть не замислювався про іншу марку — і купив собі «п’ятірку» в 39-му кузові. Він досить швидко знайшов те, що хотів: бензинове авто темного кольору з «автоматом».

За машину 2003 року з пробігом 290 тисяч Ігор віддав 10 700 доларів.

— Природно, BMW повинна бути чорною, адже я теж дивлюся фільми! А «автомат» я давно хотів, щоб водити машину однією рукою.

«За кермом себе стримую, адже, щоб піти в інший світ, у мене є більш яскраві варіанти»
Відразу після покупки Ігор загнав автомобіль в сервісний центр, де замінив всі рідини і «розхідники» на оригінальні, що обійшлося йому в 1100 доларів. Більше ніяких вкладень машина не вимагала, так і, загалом, співрозмовник задоволений своїм авто.

— Мені дуже подобається її рульове управління і динамічність. На цій машині неможливо бути пасивним за кермом, адже вона провокує на швидку їзду. Але я себе стримую, адже розумію: щоб піти з цього світу в інший, у мене багато барвистих варіантів.

Двигун об’ємом 2,2 літра, за словами співрозмовника, витрачає в місті 11, а на трасі 9 літрів АИ-95.
Наш герой впевнений, що вміють стримувати себе за кермом і багато інші водії цієї марки. Він пояснює, чому в багатьох є думка, що всі власники BMW — різкі на дорозі.

— Завдяки тим же фільмів і серіалів ця машина придбала стереотип бандитського, безбашенного автомобіля, за що його любить молодь. І вони купують собі BMW 90-х років і думають: «А дай-но я посаджу подругу і понтанусь перед нею, що у мене класна тачка». Їх поведінка на дорозі, звичайно, помічають інші переносять на абсолютно всіх власників автомобілів цієї марки.

«Багато водіїв мінівенів їздять як жінки»Ігор же виносить окрему категорію водіїв не певної марки, а певного кузова автомобіля. Він каже, що не хоче нікого образити, але «всі водії мінівенів дуже схожі».

— Це який-небудь 40-річний чоловік, у якого троє дітей, обов’язковий ділянку з огородиком під Мінськом і машина як член сім’ї. Цей його мінівен просто горить, а весь салон завешан ялинками, і їде він на ньому 59 км/год в третій смузі! Юридично він правий, але не враховує те, що потік їде з більшою швидкістю і що третя смуга — для випередження. Але він, як і жінки, їде у третій, бо там вільніше.

У салоні BMW Ігоря — нічого зайвого. Він каже, що прагне до того, щоб його машина була такою, якою вона зійшла з конвеєра.
А загалом, за словами співрозмовника, у нас шалено обережні водії. Особливо це впадає в очі після поїздок в Африку, куди Ігор часто доставляє вантажі на літаку.

— У більшості африканських країн їздять так, що там навіть ніхто і не думає позбавлятися від вм’ятин на кузові. А нещодавно був випадок, коли в одній прекрасній країні біля ринку встановили світлофор, і там з’явилися пробки, яких ніколи не було. Вони все одно їдуть, як хочуть, їм без різниці, що показує той світлофор.

Єдиним мінусом свого авто співрозмовник називає відсутність кишені для окулярів над дзеркалом, і міняти машину поки точно не планує.
«Немає можливості перевозити на західних літаках те, що ми доставляємо на нашому Іл-76″Ігор доставляє вантажі не лише в Африку, але і на інші континенти. Він працює в білоруській приватної авіакомпанії «Рубистар» і перевозить з нашої країни в основному гуманітарну допомогу, продовольство, обладнання та електроніку.

— А недавно ось поставляли в Туреччину партію наших тягачів МАЗ. Не сказати, що вони очманіти як затребувані, але іноді возимо.

Крім білоруських замовлень, каже Ігор, у них дуже багато контрактів з європейськими фірмами, так як мало який західний перевізник погодиться і зможе доставити вантаж туди, куди літають наші хлопці на Іл-76.

— В Іл-76 велика перевага в тому, що він може сідати або злітати з масою 190 тонн з смуги у 2,5 тисячі метрів. Того ж вантажному «Боїнгу» потрібна смуга в 3-4 тисячі, яка є далеко не в кожному місті, куди часто потрібно доставляти обладнання для видобування тієї ж нафти або алмазів.

Також наш літак виграє у західних аналогів в тому, що в нього можна завантажувати негабаритні вантажі, тобто ті, які не поміщаються в контейнер. Наприклад, в «Боїнгу» вантажний відсік відкривається збоку і розрахований лише на те, щоб туди ставилися контейнери, а рампа Іл-76 відкривається ззаду, і туди можна вмістити 50 тонн чого завгодно.

— Одного разу ми привезли з Франції в ПАР насос для бурової станції вагою 15 тонн і довжиною 6 метрів, який не влазив в один контейнер. Так нас англійці зустрічали і в долоні плескали, фотографували, тому що ніхто не брався везти туди цю штуку.

Ігор каже, що Іл-76 — це літак, який завжди привезе, що б не трапилося, адже він проектувався як військово-транспортна машина. Але при цьому він вимагає від льотчика максимально уваги і віддачі.

— Зате на цьому літаку цікавіше літати, ніж на «Боїнгу», адже в Іл-76 більшість елементів керування все-таки віддається людині. Радянські льотчики і зараз вважаються найкращими, тому що вони вийшли з такої техніки, яка вимагала від них максимальної віддачі, але і не підводила сама. Така школа вчила ставитися до літака як до живої істоти.

Свою льотну кар’єру Ігор починав в колгоспі на Ан-2, який, за його словами, не менш надійний і безвідмовний літаків, ніж Іл-76.
«Багато жителів Анголи досі ображені на весь світ замість того, щоб працювати»
Обслуговують літаки нашої компанії тільки білоруські техніки, які літають у складі екіпажу з 7 осіб. Такою компанією вони майже завжди проводять за кілька днів в африканських країнах, поки не знайдеться вантаж на зворотний рейс. Цей час дозволяє робити певні висновки про різні народи, каже співрозмовник.

— Я зрозумів, що багато африканців, за винятком жителів ПАР, дуже безвідповідальні і ледачі. Наприклад, в Анголі вантаж, який можна передати за 2 години, завжди вивантажують за 4. І вони мені показують пальцями: «Почекай, ми втомилися, адже ми втомлюємося».

Наш герой вважає, що так відбувається тому, що «їх підгодовують зі всіх сторін, адже вони ж бідні і нещасні».

— Адже їм весь світ допомагає, тому що якщо не робити цього, вони візьмуться за вила і скажуть: «Ага, ви нас кинули, так ми зараз між собою передеремся!»

При цьому, розповідає співрозмовник, дуже багато жителів Анголи донині продовжують бути ображеними на весь світ і справді вважають, що всі повинні їм допомагати. Самі ж ангольці, каже Ігор, не особливо рвуться облаштовувати свій побут.

— Коли заходиш на посадку в Луанді, то кінця нетрів, можна сказати, майже не видно. Вони побудовані з чого завгодно, і там панує моторошна антисанітарія, адже, як мені розповідали, на квадратний кілометр там лише одна колонка.

«Вони не хотіли заробляти самі, тому вся нафта і алмази в Анголі видобуваються західними компаніями»Але є і ті, каже Ігор, хто хоче працювати й не жити в подібних умовах. Правда, навіть розумному людині в Анголі нелегко знайти роботу, адже країна перенаселена.

— Це відбувається тому, що з Анголи мало хто їде на заробітки, адже такі працівники нікому не потрібні. Я повторюся, що вони дуже ліниві і люблять нарікати на свою тяжку долю і на те, що хтось до нього не справедливий. Але коли він починає працювати, розумієш, що проблема далеко не тільки в навколишньому світі.

Звичайно, є в цій країні і такі люди, які працюють і заробляють. У Луанді, каже співрозмовник, є досить великий діловий центр з хмарочосами, ресторанами і бутіками.

— Але там в основному розташовані офіси західних компаній, які займаються видобутком корисних копалин. Не хотіли заробляти самі — отримаєте.

У багажнику Ігоря — дорожня сумка і пакет з болгарського дьюті-фрі. Не рідше, ніж в Африку, він літає і по Європі.
Прикладом того, як треба розпоряджатися корисними копалинами, Ігор вважає Арабські Емірати, де він певний час жив, працюючи в транспортної авіакомпанії цієї країни.

— Адже вони не спромоглися розв’язати війну за цю нафту, а поставити видобуток на такий потік, що тепер ОАЕ — одна з найбільш високотехнологічних країн у світі. Так сталося й тому, що там немає людей, які будуть звинувачувати весь світ у тому, що вони такі нещасні.

«Прочитав статтю про бабусю. Стало страшно, що у її «Комбі» завтра відваляться колеса»Ігор вважає, що допомагати треба тим, хто цього дійсно потребує. Його слова можна було б сприймати голослівно, якщо б він не зголосився допомогти бабусі на «Комбі», про яку AUTO.TUT.BY писав у листопаді. Він залишив під статтею наступний коментар: «в Редакції, прошу, напишіть, будь ласка, адресу і номер бабусі на mail: [email protected] Обіцяю машину бабусі повністю привести в порядок за свій рахунок».

Оцінивши стан «Комбі» — ремонтувати там об’єктивно було нічого, — і поговоривши з бабусею, яка, як виявилося, мріє про «Оці», Ігор готовий був купити їй цю машину. Але буквально за день до покупки Олена Корніївна сказала, що просто не може прийняти такий подарунок. Бабуся залишилася дуже вдячна «таму добраму чалавеку», а ми поцікавилися у Ігоря мотивами його вчинку.

— Всі новини, а особливо з-за кордону, я дізнаюся через TUT.BY. І коли я прочитав матеріал про бабусю, я подумав, що людина, яка в 84 роки живе заради сина-інваліда, — це вищий прояв материнства. Подивився на її машину, стало страшно, що завтра у неї відваляться колеса — і тоді на чому бабусі возити сина або їздити на той же ринок? Подумав, якщо у мене є можливість, чому б не допомогти.

Ігор каже, що ми все частіше думаємо, що проблеми іншої людини — це не наша турбота.

— А коли ти робиш людині приємне, то приємно стає і тобі. І це не галочка, що ти крутий хлопець, а саме розуміння того, що ти зробив добре. Думаю, що по можливості треба допомагати людям.

«На людях, які готові допомогти іншому, в нашій країні все і тримається»Така філософія, що говорить співрозмовник, присутня і у решти членів його сім’ї. Наприклад, його сестра з чоловіком взяли з дитячого будинку дитини.

— І зараз ця дівчинка — член нашої сім’ї, вона живе в хороших умовах, розвивається, займається спортом. Дитина щасливий, і це гріє всіх нас. Я повторюся: чому б не допомогти, якщо є така можливість.

Цією можливістю Ігор користується навіть по дорозі до батьків в Могильов, безкоштовно возили людей — і дивується, що іноді йому пропонують гроші. Важливу роль в таких вчинках грає і довіру до людей.

— Одного разу взимку я їхав у Могилів ще на Audi і побачив, що на «аварійці» варто точно така ж машина. Виявилося, що у мужика спочатку пробилося колесо, а потім і запаска, і він просив відвезти його на заправку погрітися, поки йому не привезуть колесо з Мстиславля. Я подумав, що це ж так далеко, і віддав йому свою запаску, яку він мені через пару тижнів повернув у Мінську.

Говорячи в загальному про взаємодопомогу між білорусами, наш герой зазначає, що у нас дуже важкі на підйом люди.

— Для масштабів Білорусі і нашого рівня життя у нас не так багато людей, які допоможуть. Зате, як мені здається, на них усе тримається.


Свіжі авто новини від — AUTO.TUT.BY

Загрузка...
Актуальные комментарии и обсуждения новостей